Інтелектуально-розважальна гра "Ах, наші дівчата!"

"Золотий"ювілей школи. 1.09.2017р.

Вальсом знов закружляла ця осіння шкільна золота заметіль...

Осінній день, такий, як і колись,

Літ п’ятдесят, в таку ж  осінню пору.

В новеньку школу дітлахи  зійшлись,

В чистенькі класи, до нового  двору.

Рівно 50 років тому, 1 вересня 1967 р., на шкільному подвір’ї ЗОШ І-ІІІ ст. с. Уховецька  перший раз пролунав голосистий дзвоник, повідомивший жителів села про те, що новозбудована школа гостинно відчинила двері школярам і  запросила їх у світлі класи здобувати знання.

            А 1 вересня 2017 року п’ятдесятий ювілейний раз на подвір’я школи зайшли першокласники, яких за руку привела перша вчителька – Тетяна Романюк.

     А яке ж свято без гостей і подарунків?! Щирі вітання прозвучали від Ігоря Ващенюка, начальника управління охорони здоров’я Волинської облдержадміністрації, Віктора Козака, голови райдержадміністрації, Віталія Кашика, голови Колодяженської об’єднаної громади, Володимира Демидюка, в.о. старости села, представників благодійних фондів. Благословив на плідне навчання настоятель Свято-Троїцької церкви с. Уховецька  Миколай Качмар.

 Традиційно всі разом заспівали гімн Уховецької школи. Першовереснева лінійка розпочала  феєрію відзначення 50-річного ювілею школи, після якої всіх присутніх запросили пройти коридорами нашої школи-ювілярки на оглядовій екскурсії. 

На святі дарували музичні подарунки вокальний гурт вчителів «Ніжність», дует вчителів Руслани Семотюк та Оксани Ліщук.

Відкриття меморіальної дошки А.Лазарчука

Пам’ять не згасне

(пам’яті Андроника Лазарчука)

                                                           Шугніло Н.І.

Пройшла ніби вічність,

Здається лиш мить!

Душа твоя в очі усім зазирає,

І погляд твій щирий зорею горить,

Немов у Всевишнього долі благає.

Отут залишитись навік поміж нас

У світлих полотнах зелених садів,

У краєвидах, де юна весна 

Тче рушники для весняних гаїв.

Де поле і хата- все рідне, твоє

І світла стежина поміж споришів,

Де озеро Ухо джерелами б’є

І незрадливі молитви в душі.

Життя своє творчістю тут освятив,

Під пензлем ставало живим полотно

І в ньому ти серце своє залишив,

Щоб в пам’яті нашій вічно жило.

Лине під сонцем мелодія днів,

Життя твого подих й тепер в кольорах,

Які ти нащадкам своїм залишив,

Для віри , надії, любові й добра.

                                               

Районний семінар вчителів образотворчого мистецтва

Життєвими стежками нашого односельчаника, художника і педагога, Андроника Лазарчука

Вечір-портрет, присвячений життю і творчості Андроника Лазарчука з нагоди 145-ї річниці від дня його народження : «Малює серцем рідну землю …»

Малює серцем рідну землю…

Серцем, що б’є у душі.
Він бо художник від Бога, 

Його думки завжди у труді.

Натхнення в собі черпає

І прагне творити, рости…
Бо лиш духом всесильна людина 

Може чесно свій хрест нести…

Малює цей світ кольорами, 
Де оживають від світла картини:
Небо мовчазне над хатами, 
Вся правда про життя людини.  

Гра ліній, світла й думок позитив

Несуть портрети незнайомі
Андроник усе підмітить зумів, 

Про все розказав нам по-правді!

Не раз ми ходимо тими стежками, де колись босоніж бігав відомий митець. З батьківського порога в селі Уховецьк Андроник Лазарчук побачив чудовий світ свого краю, який загартував митця на все життя. Носив художник в серці теплі спомини. І згодом, коли став відомим майстром, написав прекрасну картину «Батьківська хата»

         В просторому залі Історичного музею ЗОШ І-ІІІ ст.. с. Уховецьк на стінах розміщені копії картин та фотокартки нашого земляка. В 2014 році експозиції цього відділу були повністю оновлені з ініціативі вчителя Руслани Семотюк, яка в квітні проводила семінар для вчителів образотворчого навчання.

         

З рідними місцями пов'язані перші життєві й художні враження А. Лазарчука. Його вабила й чарувала уховецька природа: просторі поля, зелені гаї, тиха гладь озер. Тут уперше була помічена його схильність до малювання. На все життя він зберіг любов до рідного села, часто згодом повертався туди. Не було паперу й олівців, малював лозиною на піску, крейдою на паркані, вугіллям на стіні хати й клуні. Велику картину з постатями людей і кіньми, намальовану Андроником у хаті на печі в різдвяну ніч, побачив місцевий священик і назвав хлопця справжнім художником. Це було перше публічне визнання його хисту.

Мальовнича природа поза людською волею творить з маленької людини майбутню велику духовну особистість. Бо вже той росяний світанок, блакитна озерна вода,  вечірні сонячні промені, які грають золотими барвами на водяному плесі, торкнули найпотаємніших граней Андроникової душі.

Шлях селянського сироти у мистецтво був не простим: наука у маляра, в церковно-учительській школі, Академії художеств, служба в солдатах. Пережив багато принижень і страждань але невтомна праця художника надихала на все нові і нові звершення.  

Скромну і тиху природу краю він малював багато разів. Писав такою, якою відкривалася вона його погляду, стану його душі. Коли дивишся на ясні і поетичні пейзажі художника, то й особисті якості майстра уявляються такими ж гармонійними. Художник був ліричною натурою. Відзначався привітною вдачею, доброзичливим і лагідним характером. Працелюбний, скромний, чуйний, він був добрим і уважним до людей, охоче допомагаючи друзям, учням, усім, хто до нього звертався.

Він ніколи не сидів без діла, багато малював. Це були портрети уховчан або волинські пейзажі.

Гостро відчуваючи нерозривний зв'язок людини і природи, він створює портрети, де важливим елементом стає пейзаж. Митець підсумовує досвід пошуків у царині пленерного живопису в картині «Молодиця» (1907 р.), яку можна вважати кращою у творчому спадку майстра.

«У цей період наполегливої праці проходить еволюцію художня техніка Лазарчука- зауважує Руслана Павлівна Семотюк , вчитель образотворчого мистецтва - його палітра світлішає, чистішає, змінюється характер мазків: спокійні поступаються більш експресивним, ударним, інколи досягають корпусної широти, коли фарба накладається густо, фактурно»

         Цікаво було почути, що в  роботах митець розвивав кращі традиції реалістичного живопису, пов’язані з пейзажем і портретом. У творчому доробку Лазарчука важливе місце займає і графіка. Знавці вважають його митцем європейського рівня.

Біля кожної картини хотілося зупинитися і придивитись та відчути те, що відчував митець, коли її малював.

Ще пригадували наші односельці, що бачили майбутнього художника як не з фарбами, то з «Кобзарем», якого любив читати селянам. Закономірно, що багато картин створив на Шевченківську тематику, зокрема «Шевченко і Куліш за столом», два портрети Кобзаря.

Андроник дуже любив рідну Волинь, свідченням чого є його картини. Одна з них «Лірник» має таку історію: у село забрів сліпий лірник з поводирем. Зупинився у Лазарчуків. Молодий художник з болем слухав його спів, а через деякий час накинув на папері ескіз майбутньої картини: лірник співає , а селяни в сумній задумі слухають його пісні.

 Увагу присутніх привернули  автопортрети Лазарчука —це своєрідна автобіографія, розповідь художника про себе, про свій шлях у мистецтві. Це результати самоаналізу і самопізнання. Це і відображення світу, в якому він жив. Нині відомо біля десяти автопортретів Лазарчука, виконаних в різні роки олівцем, олією і аквареллю. Вони утворюють своєрідний життєпис митця, передають його емоційний стан.

Всі художні твори нашого земляка доступні зору кожного і пробуджують родинні почуття до свого минулого.  Прекрасні полотна майстра – це історія нашого села, краю, частинка України, яку передав він через штрих пензля. Ми ще раз захоплюємося талантом нашого земляка.